Только что закончил разговор с Николаевичем. По телефону. Он мне звонит редко, но всегда по важным и исключительным поводам.

– Ало! Ало! Олександрович! Це я! Це ти, Олександрович?

– Я, Николаевич, что у тебя?

– Ти, чув? Ні, от ти мені скажи: ти чув?! Як вона! І яка правда! І як ріже. Це ж наша лідер. Новий. Народний. Радикальний. Воїн-баба!

– Успокойся, Николаевич. Ты про что? Не могу тебя понять.

– Ага! Давно ми таку чекали. Покаже вона вам всім. Ти чув, як вона в телевізор, да матюком? Це ж єдина людина, яка нашою мовою розмовляє!

– Николаевич, ты подожди. Ты про кого рассказываешь?

– Як про кого? Про Надю. Про Савченко.

– А-а… Ясно. Так что она там снова натворила?

– А вона так і сказала в телевізорі, що нас всіх єб..ть!

– Так, ясно. И кто ж нас того… Николаевич?

– Як хто? Ну так всі вони! – Николаевич немного растерялся от конкретности вопроса. – І що оце ти знову, Олександрович, за слова чіпляєшся? Хіба тобі не ясно? Вони. Всі! Да і ти ж, Олександрович, із них – із образованих. Постійно ви нас, людей, по темряві водили. Понабиралася словєчєк розумних. А все ж просто. Правда ж вона через «йоб твою мать» розкривається. Но закінчується ваш час. Зовсім закінчується. Ух! Як я вас всіх ненавиджу!

И на этой высокой ноте Николаевич кинул трубку. Только к концу разговора я понял, что Николаевич был пьян. Посмеялся я, а потом подумал: Оно ведь и действительно, похоже, что образование скоро приравняют к сепаратизму. Ведь раскрывать правду через «твою мать» в университетах не учат. А Надя Савченко становится все популярнее.

Так что берегись, интеллигенция!

Василий Волга
Источник